Уривок із книги Асенат Мейсон «Книга Драконіанських ритуалів»
Драконіанська Традиція – це ініціаційний магічний шлях, що надихається символізмом міфологічних драконів і змій. Це прадавня поширена по всьому світу традиція, що сягає корінням перших цивілізацій та їхніх релігійних вірувань, у яких драконоподібні боги, духи, монстри й чудовиська уособлювали собою ідею темряви, хаосу або незвіданого. З цієї причини працювати з Драконіанським Шляхом можна через різні культурні традиції й релігійні парадигми, такі як, наприклад, єгипетська міфологія, кельтські легенди, скандинавська міфологія та багато інших. У сьогоденні дракони можуть здаватися витвором царства фантазій – книг, фільмів, ігор тощо, але їхня міфологічна історія сягає дуже давніх часів. Міфи про драконів і зміїних божеств трапляються по всьому світу в різноманітних легендах, окультній літературі та фольклорі. У скандинавських міфах є Йормунґандр – жахливий змій, який охоплює своїми кільцями світ людей, монструозний Нідгеґґ, що підточує корені Іґґдрасіля та дракон Фафнір, який уособлює силу самотрансформації. У єгипетській міфології Драконіанський принцип хаосу, що протидіє порядку, представлений змієм Апепом, який постійно намагається зжерти сонце й увʼязнити бога сонця Ра у темряві підземного світу. У Біблії Змій є спокусником, що звільняє людство від невігластва. Змій обіцяє, що людина стане богом, якщо посміє залишити безпеку світла й ступити до первісної темряви. Ця таємниця, розкрита Змієм у Едемському саду, спричинила виникнення багатьох антиномічних рухів, надихнула на розроблення багатьох філософських і магічних систем, призвела до появи ранніх гностичних сект, таких як офіти, каїніти та сетіанці, які вірили в месіанську роль Змія та розглядали Змієвий гнозис як єдиний шлях до спасіння. Дракони також зʼявляються по всьому світу у витворах мистецтва: на барельєфах і скульптурах, на гончарних виробах та гобеленах, на поховальних каменях, наскельних малюнках і фресках – у Скандинавії, Римі, Греції, Китаї, Месопотамії, Єгипті, у стародавніх цивілізацій майя й ацтеків і в багатьох інших.
Ця магічна традиція також є частиною Шляху Лівої Руки й має значний вплив на його філософію та практику. Сам по собі Шлях Лівої Руки проявляється через різні духовні течії та магічні системи, що трапляються по всьому світу. У Кабалі – це шлях Кліпот, тіньова сторона Дерева Життя, що веде ініційованого від Едемського саду у глибини Пандемоніуму. У Скандинавській традиції прикладом «синистеричної» (від латинського «sinistra» – «лівий», «лівий бік»), трансгресивної практики є Сейд – магічне мистецтво трансу, що веде до духовного звільнення. Певні елементи Шляху Лівої Руки збереглися також у Вуду, прикладом яких є обряди Петро і так звані червоні секти (carbit thomazos), чиї практики мають на меті набуття певних форм первісної, атавістичної свідомості і включають в себе ритуальні вбивства й людські жертвопринесення. Він має схожість з індуїстськими культами агхорі, що здійснюють свої обряди, включаючи трансгресивні сексуальні практики, на землі кремації. Усі ці традиції ґрунтуються на ідеї ініціаційного процесу, що веде до безсмертя та самообожнення через відновлення звʼязку з первісною свідомістю, яка повʼязана з поняттям темряви, місячними потоками та культами жіночності, а також відтворенням Я окремо від культурного, соціального та релігійного програмування.
У західному окультизмі Шлях Лівої Руки часто асоціюється з сатанізмом, хоча насправді його духовні корені значно давніші. У прадавні часи він називався via sinistra і стосувався культів богів і богинь дикості, неприборканої природи, чуттєвих насолод, екстазу, що досягався через інтоксикацію та секс, таких як Діоніс з його таємничими нічними святкуваннями. Та насамперед він стосувався культів жіночих божеств, що уособлювали ніч, місяць та чаклунство – магію руйнування й зцілення – таких, як, наприклад, Геката. Термін «Шлях Лівої Руки» як такий існує не тільки в Західному езотеризмі, а й також у індійському тантризмі, де вамачара або вамамарга («шлях лівої руки») є більш прямим шляхом до божественності, потужнішим, ніж дакшіначара («шлях правої руки»), але й небезпечнішим. Юліус Евола пише у своїй книзі «Йога могутності», що існує суттєва різниця між цими двома шляхами, однак вони обидва перебувають під егідою Шиви. На Шляху Правої Руки практик завжди переживає «когось, хто над ним», навіть на найвищих рівнях усвідомлення. На Шляху Лівої Руки ініційований сам стає «Найвищим Сувереном» (чакравартин – володар світу).
Ініціаційна філософія, представлена Шляхом Правої Руки, може бути названа via sacra, і її вищою метою є анігіляція тих аспектів Я (мікрокосм) та Всесвіту (макрокосм), що вважаються «темними», «злими», небажаними й такими, що відділяють людину від божественного (що розглядається як вища сила, котра не може бути перевершена). Его розглядається у цій парадигмі радше як перешкода на духовному шляху, ніж інструмент для персонального сходження. Шлях Лівої Руки або via sinistra не уникає цих аспектів Я. Навпаки, його метою є зустріч із ними та використання їх енергії для відтворення персонального світу ініційованого та побудова потужної свідомості, відділеної від будь-яких форм вищої сили. Шлях Правої Руки – це шлях «вгору», до світла та геть від темряви. Інакше кажучи, він зосереджений на одному боці та заперечує той факт, що світло не існує без темряви. Первісний хаос, з якого виник Всесвіт, як зображено у міфі про Тіамат та інших первісних істот, був амальгамою протилежностей – світла й темряви, вогню й води, повітря і землі тощо. Ці елементи були поіменовані та розділені через акт Творіння і їм була надана форма того світу, що навколо нас і який ми знаємо. Цей процес мав місце завдяки поляризації протилежностей і ґрунтується на дуальності космосу. Метою процесу ініціації на Шляху Лівої Руки є деконструкція Всесвіту і повернення до витоків усього проявленого, щоб створити світ наново відповідно до Волі Ініційованого. Це включає в себе зустріч з усіма його складовими, позитивними й негативними, поглинання їх та інтегрування у єдине ціле. Це не є цілком можливим на Шляху Правої Руки, оскільки цій традиції притаманне намагання знищити небажані аспекти макро-/мікрокосму без усвідомлення, що вони є невідʼємною частиною всього сценарію. Водночас, на Шляху Лівої Руки процес ініціації ґрунтується на алхімічній формулі solve et coagula («розчинити і зберегти»), що включає послідовну конфронтацію також і з тими аспектами Я, яких на Шляху Правої Руки уникають, та розглядають їх як негативні. Кабалістичними термінами ініційований на Шляху Правої Руки обирає шлях вгору та «піднімається» до найвищих рівнів Дерева Життя (Кетер), тоді як практик Шляху Лівої Руки спускається до коренів Дерева, щоб знайти силу, яка лежить в основі всього проявленого. У цьому сенсі адепт Шляху Правої Руки працює тільки з однією стороною ініціаційної карти, тоді як практик Шляху Лівої Руки вивчає обидва. Ініціація Тауміель, Кліпи-двійника, що представляє найвищий рівень алхімічної трансмутації (Божественності) і Трон Люцифера, є одночасно досягненням Кетер, оскільки ці дві сфери співіснують і їх енергії є світлим і темним компонентом однієї й тієї ж сили. Так, Шлях Лівої Руки – це шлях балансу між протилежними силами поза всім проявленим – світла і темряви, статики й динаміки, творення і руйнування – принципами, що є взаємодоповнюваними, які не можуть існувати один без одного. Світло представляє народження, безпеку, створення та порядок. Темрява означає смерть, занепад, розпад і повернення до серцевини хаосу. Разом ці сили є джерелом усього буття, оскільки все проявляється через полярність протилежних чинників. Відкидання однієї сторони картини – це заперечення життя як такого.
Карл Ґустав Юнґ намагався пояснити процес ініціації за допомогою психологічних термінів. Він порівнював алхімічну трансмутацію з психологічним процесом, названим «індивідуацією». За К.Ґ. Юнґом, індивідуація – це поступовий розвиток Самості як неподільного, єдиного, унікального і відмінного від інших індивідів та колективної свідомості. Цей процес, як алхімічний Magnum Opus, ґрунтується на відновленні свідомості з метою відбудови первинної єдності. Для її досягнення необхідна зустріч з усіма аспектами Самості, в тому числі з тими, які відкинуті західним езотеризмом як «злі», котрі Юнґ назвав «Тінню». На його погляд, це темний, пригнічений аспект Самості, наш негативний, злий бік. Водночас зустріч із темними аспектами була першою і найбільш важливою стадією алхімічної трансмутації, найважливішою для здобуття Філософського Каменя, цілісної й довершеної свідомості. В алхімії ця стадія називалась nigredo, або Робота в Чорному, і була повʼязана з формулою solve, що містила в собі деструкцію й розчинення свідомості, щоб зробити можливою нову, вищу стадію синтезу. Щоб завершити алхімічну роботу, ініційований повинен був зустрітися з усіма аспектами Я – «хорошими» і «поганими», людськими і тваринними тощо (абсолютно необхідною у цьому процесі є інтеграція всіх протилежностей). Відкидання Тіні, характерне для Шляху Правої Руки, робить завершення Magnum Opus неможливим. Юнґ стверджував, що акцентування тільки на «добрі» породжує відчуття відчуження та внутрішнього сумʼяття у західної людини. Він був переконаний, що західна культура, зокрема християнство, ігнорували найбільш важливі аспекти духовного спасіння – жіночий елемент і так зване «зло», під яким він розумів деструктивний аспект. Без них індивідуація неможлива.
Тут також необхідно пояснити роль его у поглядах Юнґа на індивідуацію. Цей процес часто плутають зі свідомою ідентифікацією его із Самістю. Однак це неправда, і в такому випадку індивідуація зводилась би до простого егоїзму. Насправді все навпаки. На думку Юнґа, метою індивідуації є створення цілісної людини через інтеграцію усвідомленого та неусвідомленого змісту Самості. Він також порівнював цей процес з окремими стадіями алхімічної трансмутації, вінцем якої є Lapis Philosophorum. Варто памʼятати, що в традиційній західній алхімії Філософський Камінь асоціюється з рухом «вгору», єднанням з божественним, але також містить інтеграцію темних елементів у світло свідомості. Навіть якщо в більшості алхімічних трактатів камінь червоний, кажуть також, що Lapis Philosophorum Шляху Правої Руки – це білий діамант, тоді як камінь Шляху Лівої Руки – чорний. Білий діамант символізує Кетер або єдність з верховним божеством чи, говорячи психологічними термінами, колективним несвідомим. Чорний камінь є еквівалентом кліпи Тауміель на Темному Дереві і стадією, на якій ініційований виходить за рамки Кетер і робить останній крок у Порожнечу, за межі структур проявленого Всесвіту. Це завершує ініціаційний процес, ініційований стає богоподібним.
У західному езотеризмі ініціаційна філософія Шляху Лівої Руки збереглася у таких окультних традиціях як алхімія, певні форми гностицизму (офіти, каїніти і т.п.), чаклунство, Кліпотична Кабала, демонологія, сатанистські рухи, антикосмічні філософії та сетіанські потоки, що звертаються до давньоєгипетської міфології. Ці традиції розвивались у ХХ сторіччі такими провідними представниками західного окультизму як Алістер Кроулі, Кеннет Ґрант, Антон Шандор Лавей та іншими. Хоча одним із перших авторів, що розробляли Драконіанську (Тифоніанську) Традицію був Джеральд Мессі. Його погляди були зосереджені навколо стародавніх культів природи та Великої матері, а також віри в містичну силу жіночності. Він виводив термін «Тифоніанський» із давньоєгипетського культу богині-дракона Та-Урт і вважав її матірʼю Сета. У його творах «Тифон» є просто іншим імʼям божества, грецьким еквівалентом «Та-Урт», хоча у грецькій міфології Тифон є лютим чоловічим божеством. У давньогрецьких джерелах про нього йдеться як про дракона (drakôn) і він є аморфним рептилієподібним божеством з крилами. Він вважався нащадком Геї і Тартара – землі і підземного світу, хтонічним божеством та страхітливим монстром. Проте теорії Мессі стали доволі впливовими, його погляди були перейняті та розвинуті цілою плеядою окультних авторів, що підтримували ідею про те, що поклоніння Великій Матері було найбільш первісним з усіх культів в історії людства.
Богиня-Мати була символом природи й родючості землі. Материнство і здатність приносити у світ нове життя належали до сфери sacrum. Так, Богиня символізувала найбільш первісні сили поза всім життям, творінням і родючістю. Період, коли поклонялися Великій Матері, стали відносити до «місячної фази» в історії світу. У цих поглядах богиня-дракон (Та-Урт, Тіамат і т.п.) займала особливе місце. Вона символізувала колесо вічної зміни природних циклів. Її атрибутом була група із семи зірок у сузірʼї Великої Ведмедиці. Олена Блаватська у своїй «Викритій Ізиді» помічає, що походження імені «Тифон» тісно повʼязане із силами природи: жорстокими, бурхливими та неприборканими. Наприклад, повені, спричинені розлиттям Нілу, древні єгиптяни називали «Тифоном», тоді як побудовані вздовж річки насипи для запобігання затопленням називались «Тифоніанськими» або Taphos. У єгипетському мистецтві Тифон зображується у формі осла, крокодила чи риби. Мессі, який фактично винайшов термін «Тифоніанська Традиція», пише у своїх «Лекціях», що ця традиція також походить від бога Себека, божества з головою крокодила, тісно повʼязаного із символізмом дракона. Згідно з ним імʼя Себек означає «семикратний» – звідси сім голів дракона в біблійному Одкровенні, тоді як сам дракон символізує восьму голову. Теорії походження Драконіанської Традиції Мессі обʼєднують міфи багатьох культур, зокрема давніх Єгипту й Вавилону, єврейські легенди. Наприклад, він ідентифікує Тифона з Тіамат, первісним жіночим принципом, з якого виник Всесвіт і який лежить в основі природних циклів. Мессі також асоціює ці персоніфікації темних, первісних аспектів природи з Левіафаном та Бегемотом, описаними в його творах як «первісна пара, що першою була створена в Едемському саду», та із сузірʼям Великої Ведмедиці. Він відмічає, що в Єгипті Велика Ведмедиця називалась Тифоном або Матірʼю Революцій і семиголовий дракон прирівнювався до її сина, Себека-Кроноса або Сатурна. Так, він вірить, що семиголовий дракон або змій першопочатково був жіночим, але з появою Себека, Семиголового Змія, його почали ідентифікувати як істоту чоловічої статі. Такі автори, як Мессі та Блаватська, також часто наголошують на первинній месіанській ролі Змія. У «Викритій Ізиді» Блаватська відмічає, що в усі віки змій був символом божественної мудрості, який «вбиває, щоб воскресити, руйнує, щоб відбудувати краще». Також вона пише, що ця божественна мудрість проявляється через багатьох відомих людей минулого – наприклад, Мойсей, імовірно, був нащадком зміїного племені. Гаутама-Будда також був зміїного походження, яке вів від раси Нага (змій) – раси царів, що правили у Магадсі. Гермес або бог Тааут (Тот) у своєму символі-змії був Тет. Вішну, що відповідає єгипетському Кнефу, почивав на небесному семиголовому змії. Згідно з офітськими легендами Ісус, або Христос, народився від змії (що зображалася як Божественна Мудрість Святого Духа), тобто він став Сином Божим через ініціацію у «Зміїну Науку».
Ці погляди були контроверсійними для свого часу і дотепер є для багатьох непривабливими, але всі вони відображають віру у важливість символізму дракона і змія, його звʼязок із мудрістю, свободою та духовним керівництвом. Поява цивілізації принесла великі зміни у ставлення до релігії, що призвело до занепаду первісного «місячного потоку» і зростання культу маскулінного Бога. Культ Богині і його оригінальний символізм став небезпечним пережитком старих часів та загрозою новим, патріархальним структурам, запровадженим новим сонячним потоком. Послідовники Тифоніанських/Драконіанських культів стали ворожими і їх боги були спаплюжені. Богиня-Мати була перетворена на жорстоку демонічну силу природи. Єгипетський бог Сет, що символізував темний та динамічний аспект природи (часом також ідентифікований із «богинею» Тифон), став втіленням зла, дияволом нового світу. Символічне зображення протистояння, що відбувалося між старою й новою релігією, представлені в міфі, що описує конфлікт між Сетом і Гором. Сет/Тифон став Противником, принципом космічного бунту, натхненником на шляху звільнення від жорсткого порядку, принесеного в релігійні структури того часу. Сет і Гор (або Осіріс) символізували дві протиборчі космічні сили руйнування і творіння. Осіріс втілював живильний і життєдайним місяць, тоід як Сет був силою сонця, яка розглядалася як ворожа людству через спеку, що робила землю сухою і безплідною. В інших частинах світу, особливо там, де клімат холодніший, життєдайна сила приписувалася сонцю, тоді як ніч асоціювалась із принципом смерті. Так, тоді як Осіріс був богом Нілу, Сет був володарем пустелі, обителі демонів і ворогом людства. У західному окультизмі Сет/Тифон став ідентифікуватися із Сатаною, в якого були схожі функції в Біблії і який зʼявився як Змій, що спокусив людей зʼїсти заборонений плід знання. Усі вони стали богами-покровителями Шляху Лівої Руки, особливо у звʼязку з Тифоніанською/Драконіанською Традицією, а Противник став часто зображатися як змій чи дракон, відповідно до символізму цих первісних сил.
Термін «Драконіанський», що використовується як синонім слова «Тифоніанський» у тій самій магічній традиції, походить від «Драко», сина «богині» Тифона. У творах Мессі Драко асоціювався із Сетом і його символом була зірка Сіріус, також повʼязана з планетою Сатурн. В окультному символізмі Сет/Тифон є ініціатором змін і символом динамічного руху – хаотичного, неприборканого і неконтрольованого. Пробудження цієї сили розриває обмеження сприйняття і розширює свідомість. Ця сила є також проявом Внутрішнього Дракона. Як противник Гора Сет репрезентує динамічний принцип змін та еволюції. Ініціаційний перехід, який він відстоює у Тифоніанській Традиції у такий спосіб, є процесом, у якому ініційований має досягти певного стану, проявляючи «противника» всередині Я. Це передбачає кидання виклику й подолання особистих поглядів, вірувань та обумовлень поведінки, поворот колеса долі та випускання енергії розвитку, що розширює свідомість та дає змогу чинити зміни у зовнішньому світі. Для Тифоніанського/Драконіанського Шляху характерне іконоборство – руйнування образів і символів, що приховують справжню картину реальності. Насамперед це внутрішній процес трансформації, що змінює наш спосіб сприйняття. Він знищує рамки сприйняття і веде до зростання та трансценденції. У давніх «Тифоніанських» культах символом динамічного руху був змій, він символізував енергію, що постійно рухається, чисту неструктуровану силу первісної космічної свідомості. Він втілював життєву силу за межами природних циклів: народження, смерті та відродження – звідси численні його зображення як космічного циклу, таких як гностичне зображення Уробороса, змія, що кусає свій хвіст.
Однією з цілей Драконіанського Шляху є пробудження цієї сили і приведення в баланс із сонячним елементом. Так, Драконіанський потік – це шлях гармонійного взаємозвʼязку між духом і матерією, Внутрішнім і Зовнішнім Драконом, світлом і темрявою, силою творіння та силою руйнування, маскулінним та фемінним. Дракон, що втілює цю ідею, – це рівновага всіх протилежностей.
Однак Драконіанський символізм складний і навантажений езотеричними смислами. Міфічні дракони зазвичай репрезентують певні принципи. Як крилаті змії, вони відображають принцип герметизму «що вгорі, те і внизу» і належать до хтонічних властивостей землі та підземного світу (тіло рептилії) обʼєднаних духовним принципом неба (крила). Також їх часто зображують із сімома головами, і число «сім» має важливе езотеричне значення у Драконіанських містеріях. Сім голів Дракона відповідають семи планетам в астрології, семи нижчим Сефірот/Кліпот Кабалістичного Дерева, семи зіркам сузірʼя Великої Ведмедиці, семи точкам сили або чакрам, через які Кундаліні підіймається, щоб зʼєднатися з космічною свідомістю тощо. Вважається, що кульмінацією сил семи нижчих Сефірот є Даат, яка є брамою Безодні, що її охороняє дракон-демон Хоронзон, що причаївся за межею, яка розділяє світ світла та світ темряви. Інколи змій символізує фалічну силу, а дракон – маскулінний принцип вогню, як Тифон у його традиційному зображенні страхітливого монстра. Також є багато історій і легенд, що зображають дракона відверто жіночим: Тіамат з вавилонського міфу про створення світу або Ліліт як Змій у Едемському саду. У інших він андрогінний, як Уроборос, що символізує позачасове існування, безперервність вічного циклу народження, смерті та відродження. Цей символізм та атрибути можна по-різному інтерпретувати та включити в особисту ініціаційну систему в рамках Драконіанської Традиції. Шлях Дракона хаотичний, динамічний і часто непередбачуваний, але з ним можна працювати через певні патерни й ініціаційні моделі, що крок за кроком вводять ініційованого до Драконіанських містерій.
На християнську думку, Драконіанський Шлях може розглядатися як сатанізм, оскільки він звертається до Змія як спасителя й натхненника, який звільнив людство від невігластва в Едемському саду. Кеннет Ґрант презентує Драконіанську Традицію як мистецтво і практику, метою якої є встановлення контакту з первісними силами темряви й хаосу. У концепції Кабалістичного Дерева ці сутності живуть на негативному боці, на Дереві Ночі, описаному як тінь або корінь Дерева Життя. Кабалістичне Дерево відбиває всі аспекти всесвіту, його зображують таким, що складається з десяти сфер (Сефірот) з однією прихованою сферою (Даат, «Знання») – брамою до темної сторони Дерева. Ці сутності протиборчі, які називаються «Кліпот», є обʼєктами уваги багатьох Драконіанських ініціаційних шляхів. Вони важаються еманаціями первісного хаосу, семиголової богині-дракона, що була матірʼю всіх богів. Ґрант пише у своєму «Магічному Відродженні», що Драконіанські/Тифоніанські культи – це ті, які включали «поклоніння Блудниці або Жахливій Матері», як єгипетські культи Себека. Вважається, що все Дерево Ночі має своїм джерелом темну богиню-матір, а слово «Кліпот» повʼязане з такими термінами, як «оболонка», «лушпиння» або «блудниця», які підказують, що зворотний бік Кабалістичного Дерева Життя живиться жіночим потоком.
Тифоніанська/Драконіанська Традиція також є потоком вогню. Давній філософ Геракліт вважав вогонь базовим елементом світу, творчою силою, що спричиняє всі суттєві зміни в природі. У Драконіанській Традиції вона проявляється як Кундаліні – внутрішній вогонь. Пробуджений за допомогою різноманітних технік і практик, він підіймається по хребту, поки не досягне Третього Ока, спричинюючи еволюційні зміни у свідомості практика. Також його часто описують як жіночну силу, що обертає колесо вічних змін. Символічно його зображують як змія, що обвиває дерево (символ маскулінного принципу) або як змія, що бореться з орлом (символ патріархального сонячного порядку). У давні часи синтезом цих протилежних елементів був «пернатий змій». У Драконіанській філософії символом балансу є дракон – поєднання змія й орла, фемінного і маскулінного, того, що вгорі, та того, що внизу.
Найважливішою частиною Драконіанської Традиції є пробудження і спрямування цієї сили як засобу сходження та зростання. За східною тантричною парадигмою ми назвемо цю силу Кундаліні. Кундаліні-йога – це система, заснована на окремих точках сили, що пробуджуються та активуються Силою Дракона/Змія, яка трансформує тіло й запускає еволюцію свідомості. Оригінальна система йоги є частиною східної філософії і для людини, вихованої на західних релігійних та езотеричних традиціях, часто складно зрозуміти й осягнути справжню суть цієї давньої системи. У цій книзі ми не фокусуватимемося на традиційних системах йоги, які за своєю сутністю відкидають можливість самоспасіння й засновані на парадигмі гуру-вчень. Пробудження Сили Дракона здійснюватиметься за допомогою технік, що більше підходять для сучасного світогляду та до самоініціаційної магії західного Шляху Лівої Руки.
Драконіанська магія ґрунтується на багатьох шляхах окультного знання і включає в себе багато магічних систем, але має головну основу: Драконіанську алхімію. Алхімічне мистецтво перебудови свідомості та духовний шлях самовдосконалення. Термін «Драконіанська алхімія» означає, що цей процес здійснюється через роботу з космічним потоком, який бере початок в Утробі Дракона, первісної сили творіння, та з використанням драконіанського символізму. У філософії Драконіанського Шляху Дракон – це символ прихованої сили, що лежить у глибинах психіки. Це сила, яка веде до трансформації свідомості, прибирає барʼєри сприйняття і дає доступ до психічних сил, існування яких ми зазвичай не усвідомлюємо. Драконіанський Шлях – це духовна подорож через забуті рівні свідомості, дослідження прихованих аспектів всесвіту та сходження до особистого підземного світу, джерела усього сущого. Повністю пробуджений Внутрішній Дракон символізує духовну досконалість, Інкарнацію Божественності. У міфах і легендах ця подорож до Утроби Дракона символічно зображується, як подорож до підземного світу. Адепт входить до Іншої Сторони, переживає магічну смерть і повертається відродженим, могутнім та богоподібним. Це процес самотворення, самообожнення. Він здійснюється за допомогою таємного знання, яке містить плід пізнання і яке дає можливість виконання обіцянки Змія з Книги Буття: коли людям відкриються очі, вони стануть, як боги. Це також алхімічний процес ініціації, який у Стародавньому Єгипті символізував бог Хефра, бог самотворення, який проголошує у Книзі Мертвих: «Я Хефра – той, що створив себе». У Західній Традиції найбільш відомою алегорією самоініціаційного процесу є легенда про Фауста, що вирішив укласти договір із силами темряви, які втілював Мефістофель, що у психологічному сенсі є персоніфікацією особистої Тіні. Мефістофель також є емісаром Люцифера та ініціатором у Люциферианський Шлях самообожнення. Ключем до Фаустіанських містерій є гасло «знання – це сила». Це практичне знання, яке походить від емпіричних досліджень, що розкриває таємниці Всесвіту, дає можливість комунікувати із сутностями та подорожувати до невідомих світів і вимірів, яке надає доступ до гнозису, що йде безпосередньо від богів і духів, які виступають нашими провідниками та партнерами на шляху. Фаустіанські містерії посідають чільне місце в магічній традиції Заходу та надихнули немало ґримуарів і книг із чорних мистецтв. Ці праці дають практичне знання про те, як закликати й викликати духів і використовувати їх як провідників та ініціаторів на шляху до Божественності.
Багато міфів усього світу, включаючи легенди, у яких дракон, символ первісної сили Всесвіту, буває вбитий героєм чи богом, символізують новий світовий порядок. Однією з таких легенд є історія про Тіамат. Богиня Тіамат описана в «Енума Еліш», одній із найдавніших історій про Сотворення, у вавилонській міфології є Первісним Драконом або Матірʼю Світу. Світ, який ми знаємо, зроблений з її тіла, а людські істоти були створені з крові її коханого, бога-демона Кінгу. Внаслідок війни з молодшим поколінням богів вона була вбита, а її сила була придушена та включена в новий світовий порядок, у якому людина є просто рабом і служителем богів. Цей міф відображений у людській біологічній формі і рептильному походженні стовбура людського мозку. Але силу Дракона неможливо приборкати. Ми є Драконова Плоть і Кров, і усвідомлення цього спадку відкриває двері всередині нашої психіки, які можуть утвердити наш первісний потенціал та звільнити нас від ілюзій світу.
Дракон є самою сутністю сили в людині, і зовнішньої, і внутрішньої – Внутрішній і Зовнішній Дракон. Драконіанський Шлях прагне отримати доступ і трансформувати цю силу в локомотив духовної еволюції. Драконіанська Традиція включає техніки й методи відкриття брам до самого джерела сили Дракона, щоб пробудити еволюційний потенціал інційованого та спрямувати пробуджене у втілення Волі Ініційованого. Це шлях самообожнення, перетворення самого себе на силу, живе втілення Дракона. Магічні та релігійні традиції, що містять символізм дракона, віками живилися цим космічним потоком. Але їх справжнє джерело і значення були втрачені й забуті на тисячі років. Оригінальні практики Шляху Лівої Руки були заборонені тими, хто вважав їх надто небезпечними. Сила Дракона має гігантський потенціал, але вона також є найбільш руйнівною у Всесвіті. Тому для практика дуже важливо підходити до цієї сили поступово та з великою відповідальністю.
Читати далі в «Книзі Драконіанських Ритуалів».
© 2024 Dryade. Усі права захищено.
Жодна частина цього видання не може бути відтворена, розповсюджена, передана або використана в будь-якій формі та будь-яким способом, зокрема в електронному вигляді та в мережі Інтернет, без попереднього письмового дозволу правовласника, крім випадків, передбачених законодавством України.
