Трохи історії
Язичницьке свято Зимового сонцестояння, відоме також як Йоль, відзначалося давніми германськими народами протягом сотень років. Дохристиянське свято виникло у Скандинавії, а згодом, разом з іншими язичницькими святкуваннями, увійшло до складу християнського свята Різдва. Для вікінгів, германських племен та інших язичницьких народів дохристиянської Європи цей день спочатку мав на меті вшанування Зимового сонцестояння. Давні люди знали, що це найдовша ніч у році, а це означає, що сонце починає свій довгий шлях назад до землі. Хоч зимове сонцестояння зазвичай припадає на 21-22 грудня за нашим сучасним календарем, за юліанським календарем (названим на честь імператора Юлія Цезаря), сонцестояння насправді припадало на 25 грудня.
Для давніх вікінгів та інших германських народів, багато з яких жили на крайній півночі Європи, де відсутність сонця взимку відчувається найсильніше, повернення довгих сонячних днів вважалося відродженням і відзначалося у святі ġēol, або jól. Походження цих слів неясне, але покоління етимологів вважають, що вони є основою сучасного слова “jolly” в англійській мові. У “Сазі про Греттіра” Йоль описується як час “найбільших веселощів і радості серед людей”.
Цілий сезон, який називався “Yule-tide”, був одним з найважливіших свят у язичницькій Європі. Від сучасної Естонії до півночі Англії Йоль був головною подією глибокої середини зими, довгоочікуваним перепочинком від темряви та кусючих холодів. Це був час святкування і радості від усвідомлення того, що незабаром повернуться теплі весняні дні, і спляча земля повернеться до життя.
Після появи нової релігії – християнства – новій церкві було важко навернути язичників, люди не хотіли відмовлятися від своїх старих свят. Тому християнські церкви будувалися на старих язичницьких святилищах, а язичницькі символи були включені в символіку християнства. За кілька століть християни змусили всіх поклонятися новому святу, яке відзначалося 25 грудня, хоча вчені вважають, що Ісус, швидше за все, народився приблизно в квітні, а не взимку.
Символізм свята
Зимове сонцестояння, яке зазвичай відбувається 21-22 грудня, має глибокий символізм у різних культурах та традиціях. Це момент, коли день є найкоротшим, а ніч — найдовшою. Після цього дня світло починає знову збільшуватися, що надає зимовому сонцестоянню символіки відродження, надії та оновлення. Ось кілька ключових символічних значень цього свята:
- Перемога світла над темрявою: Зимове сонцестояння (Йоль) символізує початок відродження сонячного світла. Хоча на перший погляд день здається найкоротшим, від цього моменту починається поступове збільшення світла, що відображає перемогу світла над темрявою.
- Відродження та нове життя: У багатьох культурах це свято асоціюється з народженням нового сонця або нового життя. У стародавніх культурах це могло бути пов’язано з поклонінням божествам сонця або з пошаною до природних циклів відродження. У багатьох народів зимове сонцестояння було моментом святкування початку нового аграрного циклу.
- Сила і відновлення природи: Зимове сонцестояння уособлює силу природи, яка через темряву та холод все одно знаходить спосіб відновити себе. Це нагадування про циклічність життя, де навіть після найтемніших періодів настає відродження.
- Магія і містика: В історії людства зимове сонцестояння часто асоціювалося з містичними практиками і ритуалами. Це була пора, коли вважалося, що особливі сили можуть здійснити чудеса, змінити долю або забезпечити удачу в майбутньому році. Наприклад, у римських традиціях існувало свято Сатурналії, яке включало святкування зимового сонцестояння, з вогнями, подарунками та веселощами.
Традиції святкування
Важливим аспектом зимового сонцестояння було усвідомлення циклічності природи. Це був момент, коли темрява (зимові місяці) досягала свого піку, але вже наступало відновлення світла. Цей цикл був уособленням вічного руху, змін, народження і смерті, що стало важливою частиною філософських та релігійних роздумів.
Окрім скандинавів та германців, це свято відзначали також і в інших культурах. Римляни святкували Сатурналії, починаючи з 17 грудня, тижневе свято на честь бога Сатурна, яке включало в себе жертвоприношення, дарування подарунків,особливі привілеї для рабів і багато бенкетів. У Стародавньому Єгипті святкували повернення бога сонця Ра, щоб подякувати йому за те, що він зігрів землю і дав урожай.
До XVI століття зимові місяці були часом голоду в Північній Європі. Більшість худоби забивали, щоб не годувати її взимку, тому сонцестояння було часом, коли свіжого м’яса було вдосталь. Більшість святкувань зимового сонцестояння в Європі були пов’язані з веселощами і бенкетами. У дохристиянській Скандинавії Йоль тривав 12 днів, святкуючи відродження сонця і даючи початок звичаю спалювати йольське поліно. Оскільки це свято Сонця, найважливішою частиною будь-якого святкування Йоля є вогонь і світло – свічки, багаття тощо, які запалювали, щоб символічно “нагадати” про сонце і знаменувати його повернення і наближення тепла.
Традиція спалювати Йольське поліно виникла у стародавніх скандинавів, які спалювали величезне поліно, зрубане з ясена, щоб вшанувати свого бога Тора, який готується до чергової битви з морозними велетнями Йотунхейму, аби не дати їм перетворити Мідґард на край морозу й лютого холоду. Кельтські племена вірили, що протягом 12-денного періоду Йоля сонце стоїть на небі нерухомо, і традицією було підтримувати вогник, аби змусити його знову рухатися, а також перемогти темряву і вигнати злих духів. Рештки святкового поліна зберігали для того, щоб запалити від нього вогонь наступного року. Попіл від поліна використовували для захисту від різних нещасть – від зубного болю та застуди і аж до граду і навіть блискавки!
Для стародавніх вікінгів та готів період перед святом Йольтеїд був часом підвищеної надприродної активності. Неживі істоти, яких називали драуграми, блукали землею, магія була більш потужною, а сам Одін очолював примарне Дике Полювання в нічному небі, яке забирає душі померлих разом з усіма живими, хто нічого не підозрює, якщо вони відійдуть занадто далеко від вогнища вночі! Щоб заспокоїти неспокійних духів і богів, вікінги проводили церемонії, які включали жертвоприношення різних рослин, тварин і напоїв. Центральним елементом йольських бенкетів часто був “Святковий кабан”, як символічне визнання полювання.
Святкування Йольтеїда могло починатися з Mōdraniht, або “материнської ночі”, під час якої кабана, що називався sonargöltr, приносили в жертву богу мужності та достатку Фрейру та його сестрі-близнючці Фрейї, богині родючості. Перед тим, як з’їсти м’ясо, вожді та воїни вікінгів клали руки на щетину кабана і давали клятви. В епічній давньоанглійській поемі “Беовульф”, наприклад, герой присягнувся вбити дракона Гренделя, а благородний Гаральд Прекрасноволосий поклявся не стригти волосся доти, доки не об’єднає Норвегію в єдине королівство під своїм керівництвом.
Ще одним важливим символом у язичницькій традиції було святкове вічнозелене дерево. У ранніх язичників воно уособлювало Дерево Життя або Світове Дерево. У давнину його прикрашали дарами, які люди хотіли отримати від богів. Її прикрашали природними прикрасами, такими як шишки, ягоди та інші фрукти, а також символами, священними для богів і богинь. Вічнозелені рослини символізували життя, відродження та оновлення. Вважалося, що вони мають владу над смертю, оскільки їхня зелень ніколи не зникає. Ці ялинки й досі стоять у вітальнях сучасних шанувальників Різдва.
Омела, яка уособлює жіноче начало, також має велике значення, оскільки її використовували жерці-друїди в особливих церемоніях під час зимового сонцестояння. Вони вірили, що її зелене листя уособлює родючість Богині-Матері, а білі ягоди – насіння Лісового Бога або Дубового Короля. Друїди збирали омелу зі священних дубів золотими серпами, а дівчата збиралися під деревами, щоб ловити падаючі гілки, не даючи їм впасти на землю, бо вважалося, що якщо це станеться, то вся священна енергія рослини повернеться назад у землю. Потім гілки ділили і роздавали для розвішування над дверима як захист від громовиць та лиха. Омелу також носили як оберіг для родючості або вішали над узголів’ям ліжка.
Протягом 12 днів святкування Йоля з пучків зерна робили так званих “йольських кіз”, а молоді люди ходили в костюмах і танцювали від хати до хати, співаючи в обмін на випивку та їжу. Це дійство вочевидь знаменувало щорічне входження Сонця в астрологічний знак Козерога, а в римській культурі приносили в жертву козеня на честь Сатурна – бога, який керує саме цим знаком. Частина “cornus” в латинській назві Козерога (Capricornus) відсилає до рогу достатку, який обіцяє щедрий урожай у майбутньому. Хоча походження цієї традиції достеменно невідоме, популярна теорія полягає в тому, що вшанування кози також пов’язане з поклонінням скандинавському богу Тору, який їздив по небу на колісниці, запряженій двома козлами.
Символічні відповідності свята
- Рослини: падуб, дуб, омела, плющ, вічнозелені рослини, лавр, сосна, шавлія, жовтий кедр.
- Кольори Йоля: Червоний, зелений, білий, срібний, золотий.
- Мінерали: рубін, гематит, гранат, смарагд, алмаз.
- Божества: Велика Мати і Богиня Землі, Фрейя (Фріґґ), Гея, Діана, Ісіда, Деметра, Одін, Тор, Бальдр, Луг, Аполлон, Діоніс, Сатурн, Ра, Люцифер.
Благословенного Сонцестояння!
© 2023 Dryade всі права захищено. Жодна частина цієї публікації не може бути використана або відтворена в будь-який спосіб, включаючи використання в Інтернеті, без письмового дозволу компанії ТОВ “Dryade Publishing”.
Більше цікавої інформації про свята колеса року можна знайти за посиланням.
Щоб не пропустити наші новини та корисні статті, підписуйтесь на наш Instagram та Facebook.
